Наприкінці 1950-х США покращував свій імідж за допомогою музики, а точніше – джазу. Ініціатива “Посли джазу” організовувала тури по всьому світу, і на концертах від Гани до Індонезії джазмени збирали аншлаги. Заради виступу Луї Армстронга у Конго навіть припинилася громадянська війна. 1958-го джаз дістався і до соцблоку, коли в Польщі виступив піаніст Дейв Брубек. Зрештою, до 1960-го для джазу єдиною білою плямою залишався СРСР.
Чому це історія протистояння?
Радянська пропаганда боролася з американським впливом незграбними фразами на кшталт: «сьогодні ти граєш джаз, а завтра батьківщину продаси» або «від саксофону до ножа – один крок». Проте радянські любителі джазу щовечора налаштовували радіоприймачі, щоб послухати на «Голос Америки» програму «Jazz Hour». Але концерти американських виконавців були під забороною до 1962 року.
Син емігрантів із Білої Церкви
Кригу вдалося розтопити Бенні Гудмену. Він народився в Чикаго, але його батьки були з Білої Церкви. Хрущов особисто дозволив йому провести кілька концертів у Москві, Ленінграді, Києві, Тбілісі, Ташкенті. Перший із них відбувся 30 травня. Гудмен хотів зіграти й у Білій Церкві, але йому відмовили.
Виступати джазмену довелося безплатно – СРСР відмовився сплачувати гонорар. Незважаючи на те, що на концертах переважно сиділи перевірені класово-свідомі товариші, виступи Гудмена викликали фурор. “Ми ніби потрапили на іншу планету”, – згадували ті, кому вдалося послухати джазмена наживо.
Звичайно, не джаз зруйнував імперію зла, але він був тією краплею води, яка точить камінь. Недарма основною масою популярної у роки субкультури стиляг були діти партноменклатури, «перевірені класово-свідомі товариші».
Цікаво, що наприкінці травня 1988 року на прийомі в американському посольстві, де Рейган і Горбачов домовлялися про поетапне роззброєння, грав легкий джаз. Раніше ми писали про те, як кіт з Китаю став найшвидшим у світі скейтбордистом.
Джерело: krivbass.city
